Перше, що я би порадила – не лишатися осторонь тим наукоємним стартапам, які вже існують кілька років. Одним із індикаторів успішності проєкту є тривалість його існування.

У нас є пострадянська хвороба – ми боїмося не отримувати швидких результатів. Боїмося змінювати початкову концепцію, розширювати межі ідеї. Ми спробували, у нас не вийшло – і покинули.
Як розказувати інвестору про свою ідею?
Якщо стартап існує певний час, пройшов кілька поворотів, трансформував й допрацьовував ідеї, і команда вболіває за ідею, крутить і змінює її – потрібно брати участь у конкурсі.

Нормальний інвестор дивиться на тривалість існування стартапу, на команду й кількість змін і трансформацій, які вони пройшли.
Найпростіші наукоємні стартапи мають прожити 3-4 роки: дослідження, тестування, допрацювання. Вони змінюють ідею, концепцію і філософію, бізнес-модель кілька разів.

Зміна ідеї – це добрий знак. Ти не змінюєш коріння ідеї. Може змінюватися форма продукту, технологія, бізнес-план, проте мета твоя лишається.
Інвестору цікаво зрозуміти, який шлях ти пройшов, чого ти досяг і хто в тебе партнер. Що ти робив для того, щоб стартап вижив. Інвестор має розуміти, який ринок та які технології, як вони захищені. І потрібно розуміти, який у тебе план розвитку цього бізнесу.
Ідея без мінімального продукту не цікава. Ти не можеш прийти до інвестора і сказати, що тобі здається, що ця ідея буде працювати. Потрібно мати можливість створити продукт, показати, як він працює на клієнті. І тоді можна казати: «Так, її треба допрацювати, але я знаю, як це зробити».
Олена Добророднєва